До Почаївської Лаври

Явлення Божої Матері на Почаївській горі................................Преподобний Іов Почаївський

Історія монастиря

Стоїть на вершині Почаївської гори, Свято-Успенська Почаївська Лавра – твердиня віри Христової, обитель благочестя і подвижництва, духовний центр православного народу на Західній Україні.

Цей старовинний монастир перебуває під особливим покровом Божої Матері. Тут Діва Марія явилася монахам-пустинникам, залишивши на скелі слід Своєї Стопи; цю землю прославила на весь світ Почаївська чудотворна ікона Божої Матері; в обителі подвизалися великі подвижники Православ’я: преподобний Іов Почаївський і чудотворець Волинського краю преподобний Амфілохій.

У глибині віків заховалася дата заснування монастиря на святій горі. 1240 рік. Хан Батий у Києві. Монголо-татарське іго угнітає охрещену князем Володимиром Православну Київську Русь, руйнує все святе. Києво-Печерські іноки ідуть на Волинь, шукаючи порятунку, і знаходять його на скелястій, покритій густим лісом горі, де і засновують монастир. Сюди приносять вони суворий аскетичний дух преподобних Антонія і Феодосія Печерських, а місце свого усамітнення називають в пам’ять про річку Почайну – притоку Дніпра, на березі якої стояв колись їхній монастир. Тоді ж іноки сподобилися благословення Божої Матері. Вона явилася їм на скелі подібно неопалимій купині з короною на голові і скіпетром у руці, залишивши на камені слід Своєї правої стопи, який з того часу наповнюється цілющою водою. Явління це було благословінням та знаком заступництва Богородиці для насельників нещодавно заснованої ними обителі.

Розпочинається нова доба в історії монастиря. Ігуменом обителі стає Іов Желізо. Завдяки подвигам і невтомному піклуванню преподобного Іова в обителі була відкрита школа і друкарня. У 1649 році на вершині гори збудована церква Святої Тройці зі Стопою Богородиці у середині храму, - до того слід Стопи більше 400 років залишався під відкритим небом. Тоді ж обитель було обнесено оборонним муром з вежами, збудовані інші храми, келії для братії, різні господарські споруди. Дзеркальна вода, викопаної ним на вершині гори криниці і ставка у підніжжі і тепер є свідченням його невтомних трудів.

Столітнім старцем закінчив свій земний путь ігумен Іов (1651 рік), але разом з Богородицею залишається незмінним заступником древньої православної святині від зазіхань іновірців.

Назавжди закарбовано в пам’яті церковній події Збаразької війни 1675 року. П’ятидесятитисячне турецьке військо на чолі з султаном Нуреддіном було переможене чудесним явлінням над Свято-Троїцькою церквою Матері Божої з омофором у руках, з небесними ангелами та преподобним Іовом. Щороку 5 серпня Свята Церква вшановує пам’ять про ту далеку подію.

Напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, яке Церква вшановує щороку 28 серпня, вирішив я викладати тут фото про мої паломницькі поїздки до Почаївської Лаври. Якщо маєте такі фото і Ви, прошу поділитись своїми фото-враженнями.

Слід додати, що Свято-Успенська Почаївська Лавра в цілому, та  Свято-Духівський скит зокрема, на жаль, або на щастя, належать Російській православній церкві Московського патріархату. На жаль тому, що знаходячись на території Західної України, логічно, лавра мала б належати Українській Православній Церкві. Але можливо це і на добре, бо якби РПЦ так міцно не тримала цю обитель в своїх «братніх» руках, то її вже б давно захопили спритні брати католики, які за два десятки років незалежності України, зробили Західну Україну чисто католицькою. Мабуть Україна таки заслуговує на те, що її має то Польща, то Росія, то Рим. Який народ, яка віра, така у цього народу і держава, така і Церква. Але не всі християнські конфесії тягнуть або на схід, або на захід. Є, на щастя, і своя, рідна Церква. На мій погляд, лише Українська православна церква Київського Патріархату – є єдиною справді українською Церквою. Не російською, не польською, і не італійською, бо не належить ні московському патріарху, ні італійському Риму. Особисто я не бачу в Україні жодного патріарха, який так би так переймався долею України і Української Церкви, як патріарх Філарет. Це єдина постать, яка прагне об'єднати різні православні конфесії в одну.  Але у моїх опонентів може бути безліч фанатичних доводів протилежного. Та чи варто сперечатись… Кожен обирає свій шлях до Бога. Натомість скажу, що несприйняття ченцями Почаївської Лаври розкольників чи єретиків, неприйняття ними записок від УПЦ КП чи УГКЦ, неприйняття ними сповіді від вірних інших конфесій – мене зовсім не хвилювали. Більше того, знаючи про цю проблему, я навіть не намагався вдаватись до їх «послуг». Бо їдучи до Почаєва, людина, якщо вона не турист, а паломник, обирає цю подорож в надії доторкнутись до святині, що освячена присутністю Божої благодаті, святині, яку споглядали очі Матері Господа нашого Ісуса Христа. Їдучи до Почаївської Лаври, думки мають бути відсторонені від всього мирського, від політичних, економічних, чи інших проблем. Душа має линути до Бога. І у щирій молитві, натхненній божественним співом лаврських хорів, вона знайде Його. Навіть не сумнівайтесь.