Історичний Золочів

Пеpша згадка пpо Золочів починається з 1427 pоку. У 1441 pоці Золочів cтає влаcніcтю Cінинcькиx. З тиx чаcів Золочів відомий як пpиватне міcто. Влаcниками міcта були Щечони, Гуpки, Cоб'єcкі. За Гуpків у 1523 pоці міcто отpимує Магдебуpзьке пpаво. У XVI-XVII cт. міcто cлавилоcь pозвиненим pемеcлом та тоpгівлею. Найбільшого pозквіту міcто доcягло у XVII cт. за Cоб'єcкиx. В цей чаc в міcті було збудовано паpафіяльний коcтел (нині Воcкpеcенcька цеpква), заcновано Ваcиліянcький монаcтиp. Активне життя пpоводила в той чаc віpменcька гpомада міcта. Cеpед найcтаpішиx будівель цього пеpіоду - цеpква cв.Миколая з елементами обоpонної аpxітектуpи. Нове обличчя Золочів здобув у дpугій половині XІX cт. Вже у 1180 році в межах сучасного Золочева існувало місто Радече, яке можна вважати попередником Золочева. У деяких історичних джерелах згадується, що в кінці ХІІІ ст. на місці сучасного Будинку "Просвіта" і була давньоруська фортеця. Точно відомо, що у ХІV-ХV ст. ця фортеця існувала і була спалена під час набігу кримських татар. Перша письмова згадка про Золочів як місто датується 1427 роком. Згадується про литовського шляхтича, який мав у Золочеві гостинний двір. Після спалення дерев'яного замку, на початку ХVІІ ст., польський король, оскільки Золочів потрапляє під владу Польщі, будує новий кам'яний замок, який зберігся донині. Наступне історичне джерело вказує, що у 1441 році Золочів разом з прилеглими селами продано польському шляхтичу Андрію Гурці. З цього часу історія міста відома більш детально. Свідками багатовікової історії міста є історичні пам'ятки: - Миколаївська Церква, ХІV ст. Дзвіниця ХІХ ст. Теперішній вигляд церква отримала після реставрації 1765 р. - Воскресенська церква, 1624-1627 рр. Дзвіниця ХІХ ст. Після пожежі 1691 року відбудована 1693 році. Належить до споруд галицької ренесансної архітектури. - Вознесенський костел, 1731-1763 рр. Реставрований у 1878 і 1907 роках. Споруджений у стилі барокко. - Замок ХVІ- ХVІІ ст. Розташований у південно-східній частині міста, на горбі Купинка, оточений високими валами і бастіонами, при впадінні річок Золочівки і Млинівки. Саме в цих місцях розташований леґендарний давньоруський Пліснеськ (15 км від Золочева), який знищили татари, як і Радече, яке стояло на місці сьогоднішнього Золочева на початку XIII століття. Як розповідає історія, ті, хто вижив після навали, поховалися в торф'яниках, щоб через сто років збудувати Золочів. Утім перша письмова згадка про місто з'явилася лише через 200 років. Як зазначає науковий працівник Музею-заповідника "Золочівський замок" Надія Гупало, 1423 року Золочів перейшов від відомого галицького роду Кердеїв до Яна Менжика. З цих часів залишився лише Золочівський двір -- будинок власника міста, вимуруваний з каменю, який у XVII столітті був відомий уже як будинок убогих при парафіяльному костелі. 1523-го місто отримало маґдебурзьке право, а XVII століття, за володарювання Собєських, називають золотим розквітом. Собєські побудували новий замок, нові монастирі та церкви: зокрема дві українські, одну вірменську, парафіяльний костел, три монастирі латинського обряду та один -- василіан. Окрім будинку убогих, уціліла церква Св. Миколая, яка стоїть на лінії колишніх оборонних валів. Тут можна побачити сліди оборонної архітектури та старовинний хрест, який встановили на місці вівтаря попередньої церкви. У XVIII ст. у церкві вже був іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, який зафундував канівський староста Микола Потоцький. За радянських часів іконостас було знищено і лише у 2002 -- 2003-х відтворено з поєднанням старих фрагментів. 1772 року Золочів увійшов до складу Австро-Угорської імперії. 1871-го тут з'являється залізниця, район розвивається. За десять кілометрів від Золочева - Сасів, відомий на всю імперію своїми водолікарнями. Тут зупинявся імператор Франс Йосиф. Є в місті і свій некрополь -- старий міський цвинтар, на якому, зокрема, поховано січових стрільців, є мавзолей польських повстанців, радянських вояків та німецьких військовополонених. А наймоторошнішою пам'яткою є пам'ятник на могилі понад 600 чоловік, замордованих НКВС у червні 1941-го в замку, де тоді була в'язниця.
Золочів є одним з небагатьоx міcт, яке може поxвалитиcь cтаpодавнім замком. Могутній обоpонний замок з Китайcьким і Великим палацами є унікальною пам'яткою аpxітектуpи пеpшої половини XVII cт. Знаменитий Золочівський замок збудували за проектом невідомого італійського архітектора на кошти Якуба Собєського 1634 року. Тоді він виконував роль оборонної фортеці. Нещодавно проведені розкопки свідчать про те, що це була потужна на той час ідеальна фортеця, яку оминали вороги. Донині вдалося зберегти все, крім її озброєння. Проте кам'яні вали, виїзна вежа, Китайський палац, великий житловий палац стоять і сьогодні. Замок у різні часи був фортецею, королівською резиденцією, панською садибою, тюрмою комендатури НКВС (1872 -- 1954), потім гестапо, навчальним закладом. З 1986-го Золочівський замок -- музей-заповідник, відділення Львівської картинної галереї. На подвір'ї замку є два палаци. Більший з них -- це Великий палац, а навпроти виїзної вежі розташований Китайський палац -- унікальна пам'ятка архітектури. Під палацами та в середині бастіонів розташовані льохи-підземелля, куди, на жаль, туристів не пускають, і не тому, що "не можна", а тому, що ходи засипані. Зараз в обох палацах експозиція, власне кажучи, емоційно протилежна. У великому житловому палаці у 40-х роках минулого сторіччя були в'язниці НКВС. На горі, в колишніх парадних покоях та господарських кімнатах з камінами та печами, розташовувалася комендатура НКВС (до червня 1941-го). У льохах палацу була тюрма. В червні 1941-го у дворі та в льохах замку радянські "визволителі" замордували понад 600 політв'язнів, українську національність яких було визначено як "антинародну". Проте українська влада за роки незалежності спромоглася лише на капличку-пам'ятник жертвам НКВС, невинно закатованими у замку-в'язниці. Авторами каплички-пам'ятника є відомі львівські митці: скульптор Теодозія Бриж, художник Євген Безніско, архітектор Василь Каменщик. Та найжахливіше те, що коли ходиш кімнатами палацу, в яких експозиція нагадує про те, що тут діялося 65 років тому, ти слухаєш екскурсовода, який "всесоюзною" розповідає майбутньому України -- школярам та студентам -- про злочини радянської влади. Огидно. Китайське диво Європи. Китайський палац -- це двоповерхова шпиляста ротонда з одноповерховими бічними прибудовами. Відкритим для туристів він став у травні 2004 року, коли завершили його реставрацію. Таких палаців є лише три в Європі (у Сан-Сусі, Петергофі та Золочеві). Як зазначає завідувач відділу східних культур у складі Львівської галереї мистецтв Тетяна Олейнікова, золочівський Китайський палац з його японськими гравюрами та статуєю Конфуція започаткував період модерну в Європі. Експозицію працівники галереї розмістили і надворі -- закладено східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії з читанням віршів, медитаціями... Така собі атракція для туристів. Поки що ж із наявних ознак сходофілії -- альтанка з обеліском китайського філософа Цубаїши на подвір'ї Золочівського замку. Данина моді XVII-XVIII століття.
Найзнаменитішою мешканкою Золочівського замку, крім самого Яна III Собєського, є, безперечно, дружина короля Марія-Казимира -- надзвичайно вродлива француженка, яка доводила до шаленства знать. Про неї казали: "Марися керує Яном, а вже Ян -- Польщею". Тому багато хто не любив королеву з некоролівською кров'ю. Хоча Марія на рівні з чоловіками хоробро захищала Золочівський замок, була освіченою та мудрою жінкою, їй не могли пробачити західноєвропейської орієнтації, яку вона передала і Янові, та частих візитів до Парижа. Під час однієї з таких поїздок Марія-Казимира стала кумою Людовика XIV, який хрестив її сина, королевича Якоба. Утім до вершин польського трону Марія-Казимира йшла довго й важко. Закоханий у француженку Ян Собєський не міг одружитися з нею, оскільки його мати Теофіла Собєська була категорично проти змішування крові свого шляхетного роду з кров'ю простолюдинки. Зрештою, Марія стала дружиною Яна Замойського, якому не довелося довго тішитися подружнім життям. Безпробудне пияцтво та невиліковний тоді сифіліс довели його до могили. Після смерті Замойського та Теофіли закохані Марія та Ян нарешті офіційно побралися, хоча ще раніше взяли таємний шлюб. В останні роки життя Яна III Марія дедалі частіше усамітнюється в Золочівському замку. До речі, саме з постаттю француженки пов'язують мистецький розквіт замку, зокрема будівництво Китайського палацу. Давня леґенда Золочівського замку пов'язана і з двома таємничими каменями, які стоять біля в'їзду на подвір'я. Їх знайшли поблизу Золочева у глухому лісі. Місцеві мешканці казали, що біля тих каменів чіпляється блуд. На них є різьба приблизно кінця XIV --- початку XV сторіччя Власне, тому їх і привезли до замку. Дивлячись на каміння, спочатку думаєш, що це знову-таки данина китайській моді, але, як пояснює екскурсовод, літери вирізьблені невідомою мовою, якої ніхто не знає і яка дійшла до нас із глибини століть. Крім того, скульптор зобразив на камені якісь давні символи -- два вінки, терновий і з живих квітів, які переплелися, немов два персні, та просвердлив в одному з каменів акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно справдилося, потрібно просунути в ту дірочку палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі.