Про кохання з досвіду закоханого

Колись часто задумувався чи існує кохання. У більшості випадків переконувався, що його насправді нема - так складалися обставини, такі були стосунки з дівчатами (дуже гарними, чудовими). Все-таки завжди було відчуття якоїсь порожнечі.
Одного разу все-таки зустрів кохання і можу відповідально заявити - я вже сьомий рік постійно закоханий.
Буває усе - сварки, претензії. Якби не кохання, яке переросло у міцну любов - ми б з моєю дружиною вже давно не були б разом.
Кохання існує, його потрібно шукати у своєму серці насамперед, а лише потім у серці іншої людини.

На мою думку, якщо б в коханні не було сварок і сперечань, конфліктів і ревнощів, то вже після першого тижня стало б нецікаво.

marian пише:

Одного разу все-таки зустрів кохання і можу відповідально заявити - я вже сьомий рік постійно закоханий.

Молодець

От коли Мар"ян будеш не сім років закоханий, а сімдесят, тоді ми тобі повіримо, що кохання існує

Альонка пише:

На мою думку, якщо б в коханні не було сварок і сперечань, конфліктів і ревнощів, то вже після першого тижня стало б нецікаво.

не згоден, жити за принципом, якщо в тебе немає проблем, значить ти не живеш, на мою думку, не зовсім вірно.
раніше, так, завжди шукав проблем та конфліктів на свою задницю, а тепер ну його в баню - хочу спокійно спати.

от ти зі мною не згодний... а в мому випадку все якраз так як я і написала.... якшо я з коханою людиною ні про шо крім "сюсі-пусі" не говорю, то витримую з нею не більше місяця...... а після маленької сварки ми виговорюємо все, шо накипіло за певний відрізок часу, і далі живемо нормально, без проблем і без нарікань.

Дівчина з іншого життя пише:

От коли Мар"ян будеш не сім років закоханий, а сімдесят, тоді ми тобі повіримо, що кохання існує

Коли пишу "кохання" - маю на увазі любов до іншої людини протилежної статі. Кажу "любов" - маю на увазі християнську, братню любов до багатьох оточуючих людей.
Знаю подружню пару, котрій уже поза вісімдесят. І знаєш - вони далі закохані. Навіть стали подібними один до одного.
У 1994 році у Нью Йорку мав щастя бути присутнім на весіллі двох 90-річних бабусі і дідуся. Вони офіційно затверджували свій шлюб в українській церкві (бо самі українці). Не можу передати словами їхніх емоцій та емоцій присутніх людей. Вони вже померли, але я далі пам'ятаю їхні емоції один до одного, велику повагу, кохання, яке вони випромінювали.
Інша пара, яким уже поза сімдесят - мої сусіди. Щодня бачу їхнє кохання один до одного у ставленні, у повазі, в увазі.
Впевнений, що кохання все-таки існує. Залежить від нас, чи ми його бачимо.
З іншого боку, у колишній совковій державі було зовсім інше бачення кохання, інше бачення любові.
Можливо тому ми усі трохи песимісти стосовно кохання?.....

marian пише:

З іншого боку, у колишній совковій державі було зовсім інше бачення кохання, інше бачення любові.
Можливо тому ми усі трохи песимісти стосовно кохання?.....

Чому ж. От у мене песимізму немає в цьому питанні.

Тут ніхто не сумнівається, що кохання існує. Ми навіть у цьому впевнені.
Залишилась дрібниця - знайти його. Або щоб воно нас знайшло.

Альонка пише:

от ти зі мною не згодний... а в мому випадку все якраз так як я і написала.... якшо я з коханою людиною ні про шо крім "сюсі-пусі" не говорю, то витримую з нею не більше місяця...... а після маленької сварки ми виговорюємо все, шо накипіло за певний відрізок часу, і далі живемо нормально, без проблем і без нарікань.

ЕЕ... з коханою людиною якраз хочеться весь час говорити "сюсі пусі"))) Це так приємно, це так чудово кохати і бути коханою))))

Це для сторонніх "сюсі-пусі" виглядають смішно. А для самих закоханих в самий раз. І їм (закоханих) на всіх інших ...............

Я би навіть сказав не сюсі-пусі.......а мусі-пусі

Мусі пусі сюсі...
Ех... рамантіка)))

от уявіть собі картину..... йдете ви з козаною людиною по центру за ручку і чути вашу розмову наприклад мені:"А..... сюсі-пусі.... масі.... сюсічка ти моя.... цьомулічка, котюсік.... лялі-киці.... пухнастік, пусятко.... лапусічка...." - список можна продовжити... але крім тих слів не звучить більш нічого.... хіба може бути весь час цікаво при такій розмові... рано чи пізно заплутується язик....

Особисто мені оте "мусі-пусі"(хехе) подобається)))
Не буває так, щоб пара от тільки так розмовляла...

так по сєкрєту розкажу... я ше як з своєю сЕстрою в одній кімнаті жила... то по вечорам те сюсі-пусі вислуховувала по годині, коли вона по телефону говорила... і певно після того воно мене нервувати почало

Мало шо можу добавити в цій темі, адже ще ні разу не була закохана...так...всього навсього захоплення, бували сильні, бували незначні, але все-таки нічого серйозного...Щодо "мусі-пусі", то мене така розмова завжди тішить, ну не можна ж весь час розмовляти на серйозні вічні теми, з обєктом твоїх думок, снів, бажань і фантазій якраз і хочеться мусі-пусяти))) Це ж виходить своєрідна гра, адже такі розмови ніхто крім щасливої парочки не розуміє, це їхня особлива мова)))

Альонка пише:

На мою думку, якщо б в коханні не було сварок і сперечань, конфліктів і ревнощів, то вже після першого тижня стало б нецікаво.

не погоджуюсь, адже стосунки, які основані на ревнощах, конфліктах, сумнівах, ні до чого дорого не приведуть...все-таки тяжко жити як на пороховій бочці. На мою думку- справжнє кохання- це глибоке взаєморозуміння, хоча, шо кому...інколи дійсно може набриднути той спокій, злагода, і тоді хочеться якоїсь гостроти відчуттів, новизни...от тоді люди і зраджують, або починають давати своїй половинці різні приводи для ревнощів, сумнівів, просто так...шоб цікавіше жилося...На мою думку, неправильно це.

В кожного своє уявлення ідеальних відносин. Хтось кохає або кохається мовчки, а комусь їсти не дай, тільки посюсюкатись.

пояснюю свою думку... бо здається зрозуміли мене зовсім не так, як потрібно було.... от наприклад.... йде дівчина з своїм коханим, а до неї відверто підморгує (так шо аж лице перекршується) і посилає повітряні цьомчики якесь непонятно-шо за 15 метрів від них.... от шо має робити хлопець? конєшно приревнувати і сказати:"давай підемо в інше місце", а не "ти знаєш, можеш і йому підморгнути, і познай1омитися, і поговорити, а я тут почекаю". От то є самі легенькі ревнощі, які показують, шо хлопцеві не все рівно на свою дівчниу... і до речі, в багатьох випадках, якшо хлопець не звертає уваги на те, що до його дівчниі хтось клини підбиває, то вона усвідомлює те, шо йому на неї пофіг і просто можу піти на ліво

Альонка пише:

то вона усвідомлює те, шо йому на неї пофіг і просто можу піти на ліво

То вона... а тут БАЦ... і про сеебе)))
Звичайно кожній дівчині приємно коли її ревнують, а не коли хлопець тупо реагує на такі ситуації...

Стоп, а причім тут ревнощі до СЮСІ ПУСІ МУСІ?))))

Le$y@ пише:

Альонка пише:

На мою думку, якщо б в коханні не було сварок і сперечань, конфліктів і ревнощів, то вже після першого тижня стало б нецікаво.

не погоджуюсь, адже стосунки, які основані на ревнощах, конфліктах, сумнівах, ні до чого дорого не приведуть...все-таки тяжко жити як на пороховій бочці. На мою думку- справжнє кохання- це глибоке взаєморозуміння, хоча, шо кому...інколи дійсно може набриднути той спокій, злагода, і тоді хочеться якоїсь гостроти відчуттів, новизни...от тоді люди і зраджують, або починають давати своїй половинці різні приводи для ревнощів, сумнівів, просто так...шоб цікавіше жилося...На мою думку, неправильно це.

Муся, я оце коментувала

В мене трохи інше поняття ревнощів. Якщо дівчина клеїться до мого хлопця, а я його ревную, то значить в мене на то є причини.
БО якщо він не реагує на її дії, то я спокійна. Нема тоді причин для ревнощів. Але хлопцям відразу в таких випадках слюнки течуть, то як можна не ревнувати. ДЛя ревнощів має бути причина.

Тепер про сюсі-пусі. Таке має бути не на людях, а десь, коли він і вона разом, наодинці. Бо прилюдне сюсюкання нервує оточуючих.