Неділя Всіх Святих

Неділя 1-ша по п'ятидесятниці:

НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ



У першу неділю після П'ятдесятниці - дня народження Церкви Христової, ми молитовно вшановуємо всіх святих угодників Божих. Ми, члени Церкви земної, віддаємо свою шану та засвідчуємо молитовне єднання з членами Церкви небесної.

Шанування святих і молитовне звернення до них є однією з найдавніших традицій Церкви й успадковане з апостольських часів. Несправедливими є звинувачення на адресу Церкви, нібито вона поклоняється людям нарівні з Богом, порушуючи заповідь Христову: «Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи». Православне богослов'я чітко розрізняє і розмежовує служіння Богу і вшанування святих.

Святих ми шануємо не як богів, а як людей, які досягли духовної висоти й довершеності - наших співвітчизників земної Батьківщини. Вони здійснили мету християнського життя - єднання з Богом, однак не по природі, а по благодаті. Це покликання кожного з нас. Всі святі духовно єдині з Христом, вони присвятили Йому своє земне життя - хто в таїнстві святої Євхаристії, хто в сповідництві аж до смерті.

Вклоняючись святим, ми вшановуємо Христа, Який живе в них. Преподобний Симеон Новий Богослов говорив, що Христос є початок, середина і кінець святості тих, хто прославив Його своїм життям і подвигами. Він перебуває в усіх - і в перших, і в середніх, і в останніх. Ті, хто дотримуються заповідей, стають святими, з'єднуються з Христом. Преподобний Симеон порівнює сонм святих із ланцюгом, до котрого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, об'єднана зі своїм попередником вірою, добрими справами і любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере свій початок від апостолів і доповнюється в наш час.

Святі були в усі віки. Немало їх, таємних чи явних, нині й серед нас. Їхніми молитвами та заступництвом перед Богом живе світ. Згадаймо розмову праотця Авраама з Богом в діброві Мамре. Саме праведники були запорукою недоторканості та спасіння нечестивих міст. Заради них Господь зберігав життя грішників. Саме святі є взірцем для тих, хто оступився, вони є совістю суспільства, прислухавшись до якої, кожен може стати на праведний шлях.

Першими святими Христової Церкви були сонми святих мучеників, які стали основою й фундаментом Церкви.

Загальновідомим є вислів Тертуліана, що кров мучеників - це насіння християнства. Сповідників, які постраждали за Христа, після смерті благоговійно вшанували віруючі, до них зверталися в молитвах, відчуваючи живий благодатний зв'язок як з тими, хто вже досяг єднання з Христом. На їхніх гробницях звершували Літургії, що засвідчує віру перших християн у єдність Церкви земної, до якої входять живі, і Церкви небесної - прославлених Богом святих.

Сьогодні офіційне причислення Церквою подвижника до лику святих називається канонізацією. Хоча шанування праведника не завжди є наслідком такого акту. Швидше навпаки, всенародна любов до святого є підставою для канонізації.

Не лише люди прославляють святих, але й Сам Бог інколи дає видиме підтвердження святості тієї чи іншої особистості. Наприклад, тіла багатьох святих протягом століть не підкоряються закону природи - тлінню. У цьому кожен із нас може переконатися, пройшовши лаврськими печерами, де покояться мощі святих Києво-Печерських угодників.

Ще одним прикладом є унікальний факт мироточіння. Так, мощі святителя Миколая, які знаходяться в італійському місті Барі, є джерелом цілющого мира вже багато століть. Мироточать глави подвижників благочестя в лаврських печерах, численні ікони святих, прославлених Богом і шанованих людьми.

Нецерковним людям іноді важко зрозуміти, навіщо молитися святим, коли є Христос. Господь чує наші прохання, молитви, Він знає про наші потреби. Святі, швидше, це наші небесні друзі, які спроможні почути нас і допомогти своєю молитвою. Через них Господь являє людям свої великі милості, зцілюючи недуги та тяжкі, інколи навіть невиліковні хвороби.

Той, хто не має друзів на небесах, нездатний правильно сприйняти благоговійне ставлення саме Православної Церкви до святих. Не дивно, що і вірні греко-католицької церкви вшановують святих православного віросповідання. І це зрозуміло, адже Серафим Саровський, Антоній і Феодосій Києво-Печерські, Сергій Радонезький, Паїсій Святогорець, Амфілохій Почаївський, Йов Почаївський – були саме православними християнами. Двій найбільші святині в Україні – Києво-Печерська Лавра і Почаївська Лавра, завжди були православними. І хоча вони тимчасово не належать україні, як державі, це не зменшує їхньої величі. Адже у Бога ми всі рівні, незалежно від національності.

Люди, які не шанують подвижників, відірвані від золотого ланцюжка святості. Християнська громада, якщо не причетна до нього, не може бути повноцінною Церквою, оскільки Церква небесна й земна нерозривно пов'язані між собою. Відірвавшись від неба - Божої Матері та святих - Церква перетворюється на виключно земну організацію й перестає бути тілом Христовим, яке об'єднує живих і мертвих, святих і грішників.